Мета:
Проаналізувати особливості життєвого та творчого шляху Лесі Українки; показати
історію кохання Лесі Петрівни Косач та Сергія Мержинського, дослідити роль Лесі як громадського діяча. Розвивати пам'ять,
декламаторські здібності, виховувати любов до українського поетичного слова,
формувати національну свідомість, творчу особистість.
Оформлення
сцени: святково прибрана актова зала; на видному місці портрет Лесі Українки.
Плакат
Як я умру на
світі запалає
Покинутий вогонь
моїх пісень,
І стримуваний
пломінь засіяє,
Вночі запалений,
горітиме удень.
Дорогі діти!
Сьогодні ви познайомитеся з творчістю великої поетеси Лесі Українки. Ви багато
чули про неї, але на нашому літературному святі ми торкнемося ширше її
життєвого шляху та творчості.
Ви відчуєте
легкий сум, присутній у ліричній поезії; глибоку любов до рідної землі, неньки
України. Отже, наше музично-літературне свято починається.
«Коли б треба було окреслити творчість Лесі
Українки одним словом, – писав Максим Рильський, – то найвідповідніше слово
було б – боротьба». З’явившись на рубежі двох століть і двох епох, ця творчість
стала однією з вершин української літератури.
Ім’я поетеси
овіяне всенародною любов'ю. Це була людина виняткової мужності і принциповості,
духовної краси і мистецького обдарування, її талант виявився у багатьох
різновидах літературної праці – поезії, драматургії, прозі, літературній
критиці і публіцистиці, перекладацькій роботі і фольклористиці.
Сьогодні
проведемо літературний усний журнал «Вічний живий голос».
Літературно-музичне
свято.
Сторінка 1. Біографія Лесі Українки.
Учитель: Дорогі
друзі! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого і цінного,
сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на
полум’я свічки, що запалює душу людини.
Хай палає
свічка. Хай палає,
Поєднає нас вона
в цей час.
Друзів голоси
нехай лунають,
Слово й музика
нехай єднають нас.
За вікном зима. Ось у таку пору, 25 лютого
1871 р., народилася Лариса Петрівна Косач. Народилася вона в Новоград-Волинському
в інтелігентній родині. Мати – письменниця Олена Пчілка, батько – юрист,
громадський і культурний діяч. Вони багато зробили для розвитку здібностей
обдарованої доньки, дбали про її гуманітарну освіту.
І ведучий: Лариса жодного дня не сиділа за
шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими
коридорами. Учителями її були мати, батько, а також книги і життя. Лесина мама,
як щира українська патріотка, негативно ставилася до казенної, до того ж
російськомовної шкільної науки.
Учитель: Леся
розказує про свої дитячі роки: «Жодних шкіл не покінчила і взагалі систематично
вчилась тільки до 14 років, а потім пішла «на власний хліб», себто вчилась
тільки того, що мені подобалось, а читала все без жодної заборони. Правда
коректив був в особі моєї матері та в листах дядька Драгоманова, якого вважаю
своїм учителем, бо дуже багато завдячую йому в моїх поглядах на науку, релігію,
громадське життя».
І ведучий: У
чотири роки Леся навчилася читати. Її улюблені книги – «Кобзар» Т.Шевченка, твори
Ж.Верна, Д.Дефо, казки Г.Х.Андерсена. У шість – невтомна дівчинка сама вишиває
улюбленому батькові сорочку, а подаровані їй ножиці й гольник вона пильнує
більше ніж деякі забави. Коли дівчинці було 9 років, заарештували тьотю Елю.
Несподівано для самої Лесі, у 1880 році з’явився перший вірш «Надія».
І читець:
Ні долі, ні волі
у мене нема,
Зосталася тільки
надія одна:
Надія вернутись
ще раз на Вкраїну,
Поглянуть іще
раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи
вмерти, мені все одно,
Поглянуть іще
раз на степ, могилки,
Востаннє згадати
палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки
надія одна.
І ведучий: З цього часу і до кінця життя
поезія, слово, пісня стали призванням, сенсом її життя.
Учитель: Леся
була музично обдарованою дитиною. На думку сестри Ольги, Леся могла б стати не
тільки першокласною піаністкою, а й композитором, бо в музиці виливала всю свою
душу. І гра її була прекрасною.
І ведучий: «Як Леся грала, – згадувала сестра,
– то ми всі сиділи тихесенько і слухали – не могли наслухатися її музики».
Бібліотекар: Ще одне захоплення Лесі – народна пісня. Леся швидко
запам’ятовувала народні пісні, гарно співала. Вона безмежно кохалася в них,
шанувала історичне минуле свого народу.
І ведучий: Зі спогадів
сестри Ольги Косач: «Леся дуже любила бувати на ярмарках, святах. Взимку на
Водохреща Леся промочила ноги і застудилася… Скоро по тому у неї почала боліти
права нога, та так, що сестричка гірко плакала від болю». У листі до бабусі
Леся пише: «Я ніколи не буваю здорова, бо завше рука болить. Перш я мазала руку
йодом і мочила в солоній воді. Але від йоду дуже шкіра злазить, то я тепер не
мажу. Я дуже слаба, але ходила на Шевченкові роковини і там читала вірші».
Учитель: Минав
час. Коли дівчинці було 13 років, мати, порадившись із дочкою, добирає їй
псевдонім Українка. Це було своєрідним викликом існуючим порядкам, утвердженням
права на функціонування рідної мови. Так починала свій літературний шлях юна
Леся Українка.
І ведучий: Оптимізмом віє від її поезії, жагою
до життя. Тоді Леся ще не певна, що своїм словом здійснить подвиг незрівнянно
вищий, ніж могла досягти практичною діяльністю.
Учитель: Лесина
хвороба – туберкульоз кісток – прогресувала. Лікарі порадили їхати на лікування
до моря. Та не вдалося хворобі зламати надлюдську волю поетеси, не вдалося
заволодіти її душею і розумом.
І ведучий:
Хто вам сказав що я слабка,
Що я корюся
долі?
Хіба тремтить
моя рука,
Чи пісня й думка
кволі?
Ви чули, раз я
завела
Жалі та
голосіння, –
То ж була буря
весняна,
А не сльота
осіння.
А восени…
Яка журба,
Чи хто цвіте, чи
в’яне,
Тоді й плакучая
верба
Злото-багряна
стане.
Коли ж суворая
зима
Покриє барви й
квіти –
На гробі їх вона
сама
Розсипле
самосвіти.
Учитель:
Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність до угодовства й
компромісів робили Лесю Українку наймужнішою серед численних тогочасних поетів.
І ведучий: В особистому житті Лесі Українки
було багато страждань. Познайомилися з Сергієм Мержинським у липні 1897 р. в
Криму. Їх поєднала чуйність до всього прекрасного, гармонія і краса душ,
спільна праця, мрії, навіть хвороба. Останні роки короткого життя Сергія
Мержинського були осяяні світлом прекрасної дружби і ніжної турботи друга-поетеси
Лесі Українки. Рядки листів Лариси Петрівни звучать невимовною тугою за
близькою людиною.
Восени 1900 року
самопочуття Сергія Мержинського різко
погіршало. Леся в той час жила його листами.
Читець Твої
листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами, ти мій бідний зов'ялий квіте! Легкі,
тонкі пахощі, мов спогад, про якусь любу, минулу мрію і ніщо так не вражає
тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідборонно, невідмінно
нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу, не
можу. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила сама
тепер, коли я знаю, є інше життя, повне якогось різкого, пройнятого жалем і
тугою щастям, що палило мене і мучило і заставляло заламувати руки, битись об
землю в дикому бажанні загинути, зникнути з цього світу, де щастя і горе
божевільно сплелись. А потім і щастя і горе обірвались так раптово, як дитяче
ридання; і я побачила тебе. І раніше, але не так прозоро, а тепер я пішла до
тебе всією душею. Се нічого, що ти не обіймав мене колись, се нічого, що між
нами не було і спогаду про поцілунки. О, я піду до тебе з найщільніших обіймів.
О, я піду до тебе від найсолодших поцілунків. Тільки з тобою я не на чужині.
Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що томить мене, все, що
мучить, я знаю, ти здіймеш соєю тонкою, тремтячою рукою. Все, що тьмарить мені
душу, ти проженеш променем твоїх блискучих очей. Ох, у тривких до життя людей
таких очей не буває. Се очі з іншої країни... Мій друже, любий друже, нащо твої
листи так пахнуть, як зів'ялі троянди?
Леся
Все, все
покинуть. До тебе полинуть,
Мій ти єдиний,
мій зламаний квіте!
Все, все
покинуть з тобою загинуть!
То було б щастя
з тобою загинуть!
(Звучить романс
"Коли розлучаються двоє")
Ведуча Втрата
дорогої людини нестерпним тягарем звалилась на плечі Лесі Українки. Тяжко і
довго вона сумувала, але не похилилася, не піддалася розпуці.
Леся
Уста говорять:
„він навіки згинув!
А серце каже:
„ні, він не покинув!"
Ти чуєш, як
бринить струна якась тремтяча?
Тремтить-бринить,
немов сльоза гаряча,
Тут в глибині
б'ється враз зі мною:
„Я тут, я завжди
тут, я все з тобою!"
Учитель: 1
серпня 1913 року в курортному грузинському містечку Сурамі перестало битися її
серце. Тіло великої дочки українського народу було перевезено в Київ і поховано
на Байковому кладовищі.
Сторінка 2. Творчість Лесі Українки.
Учитель
Леся Українка… Ці
два короткі слова уособлюють нечувану силу, незламну мужність. Вірші поетеси -
це мужній голос борця співзвучний музі великого кобзаря. Іван Франко писав про
неї: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте, кайдани порвіте», Україна
не чула такого сильного та поетичного слова як із уст слабосильної, хворої
дівчини». За щастя народу, за волю рідного краю Леся Українка бореться словом.
Вона посилає слово в народ.
Отож, ми з вами
познайомились з нелегким життєвим шляхом Лесі Українки.
Образи казок,
повір'їв, переказів увійшли в духовний світ Лесі Українки ще з дитинства. В
драмі-феєрії «Лісова пісня» Леся передала свої почуття, прагнення, пристрастний
порив до світлого,гармонійного життя. Пропонуємо вам переглянути сценку з
«Лісової пісні».
Чується спів
птахи. Сцена прикрашена зеленими гілками і квітами, виходить Мавка в
яскраво-зеленому одязі з розпущеним чорним волоссям, розправляє руки і
проводить долонею по очах:
Мавка
Ох, як довго я
спала !
(Лунає мелодія
сопілки).
А хто мене
збудив ?
Лісовик
(Бродить дідок у
вбранні кольору кори у волохатій шапці)
…Либонь, весна.
Мавка
Весна ще так
ніколи не співала, як отепер …
(Лукаш грає)
То весна співає?
Лісовик
Та ні, то
хлопець на сопілці грає…
Дядька Лева небіж,
Лукаш на ймення
Мавка
Хотіла б я
побачити його
Він, певне,
гарний!
Лісовик
Не задивляйся ти
на хлопців людських,
Се лісовим
дівчатам небезпечно...
Минай людські
стежки, дитино,
Бо там не ходить
воля, – там жура.
Тягар свій
носить, обминай їх, доню:
Раз тільки
ступиш – і пропала воля !
Мавка (сміється).
Ну, як таки, щоб
воля – та пропала ?
Се так колись і
вітер пропаде !
Виходить Лукаш.
Мавка і лісовик ховаються. Лукаш хоче нарізати ножем березу, щоб сточити сік. Мавка кидається і хапає його за
руку:
Мавка
Не руш ! Не руш
! Не ріж ! Не убивай !
Лукаш
Та що ти,
дівчино ? Чи ж я розбійник ?
Я тільки хтів
собі вточити соку з берези.
Мавка
Не точи ! Се кров її .
Не пий же крові
з сестроньки моєї !
Лукаш
Березу ти
сестрою називаєш?
Хто ж ти така ?
Мавка
Я – Мавка лісова.
Лукаш
А, от ти хто ! Я
від старих людей
Про Мавку чув не
раз,
Але ще зроду не
бачив сам.
Мавка
А бачити хотів ?
Лукаш
Чому ж би ні ?
Що ж ти зовсім
така,
Як дівчина.
А чом же в тебе
очі не зелені ?
(придивляється)
Та ні, тепер
зелені … а були,
Як небо, сині !
О! Тепер вже сиві,
Як тая
хмара... ні, здається, чорні,
Чи, можне,
карі... ти така дивна !
Мавка (усміхаючись).
Чи гарна ж я
тобі ?
Лукаш
(соромлячись).
Хіба я знаю ?
Мавка
А хто ж те знає
?
Лукаш (зовсім
засоромившись).
Ет, таке
питаєш...
Мавка (щиро
дивуючись).
Чому ж сього не
можу запитати ?
От бачиш, там
питає дика рожа:
“Чи я хороша ?”
А ясен їй киває
в верховітті:
“Найкраща в
світі !”
Лукаш
Я й не знав, що
в них така розмова,
Я думав – дерево
німе, та й годі.
Мавка
Німого в лісі в
нас нема нічого.
Лукаш
А хто ж твій
рід?
Мавка
Мені здається
часом, що верба,
Ота стара,
сухенька, то – матуся.
Мене вона на
зиму прийняла
І порохом
м’якеньким устелила
Для мене ложе.
Верба рипіла
все: “Засни, засни”…
І снилися мені
все білі сни:
На сріблі сяяли
ясні самоцвіти,
Стелилися
незнані трави, квіти,
Блискучі, білі…
Лукаш (заслухавшись).
Як ти говориш...
Мавка
Твоя сопілка має
кращу мову.
Заграй мені, а я
поколишуся.
(Лукаш грає
веснянки).
Стояла я і слухала весну
Весна мені
багато говорила,
Співала пісню
дзвінку, голосну,
То знов
таємно-тихо шепотіла.
Вона мені
співала про любов
Про молодощі,
радощі, надії,
Вона мені
переспівала знов,
Те, що давно
мені співали мрії.
Ведуча
Згадаймо добрими
словами Лесю, спробуймо навчити бачити так, як вона, красу природи, красу нашої
неньки - України, любити її всім серцем, як любить Леся Українка.
(Виходить
дівчина в образі Лесі Українки )
Леся
Хотіла б я
піснею стати
У сюю хвилину
ясну,
Щоб вільно по
світу літати,
Щоб вітер
розносив луну.
Щоб геть аж під
яснії зорі,
Полинути
співом дзвінким
Упасти на хвилі
прозорі,
Буяти над морем
хибким.
Лунали б тоді
мої мрії
І щастя моє
таємне
Ясніші, ніж зорі
яснії,
Гучніші, ніж
море гучне !
Сторінка 3.
Єдина! На всю Україну!
Учитель: Вогонь
пісень Лесі Українки палає уже понад століття. Це незгасимий вогонь таланту,
справжнього, від Бога. Донька Прометея, як прозвали її, несла вона вогонь своїх
поезій, цю іскру Божу, за життя людям, несе і зараз, устами нашими, її потомків.
То ж нехай звучить серед нас слово Лесі і слово про Лесю, як шана наша пам’яті
її великій.
ІV ведучий: Свого часу І.Франко зробив
висновок, «…що Леся Українка – трохи чи не єдиний мужчина на всю сьогочасну
соборну Україну». А ми говоримо! «Єдина! На всю Україну! На весь світ!» Все
життя поетеса була борцем, бійцем, воїном, що начертав на своєму щиті слова
«умру – не здамся» і проголосила серед стогонів і зойків різного роду нитиків -
«Без надії сподіваюсь!»
Ведуча
Леся -
неповторна, її життя - це подвиг митця, один з тих подвигів, що підносять
людину в очах сучасників, роблять її зіркою в очах прийдешніх поколінь.
Будуть приходити
люди,
Вбогі й багаті,
веселі й сумні,
Радощі й тугу
нестимуть мені,
їм промовляти
душа моя буде,
Я обізвуся до
них.
Шелестом тихим
вербової гілки,
Голосом ніжним
тонкої сопілки
Смутними росами
з вітів моїх.
Ведучий
І дзвенить Лесина
поезія- піснею, думою, вічністю, іскрою.
Декламатор 1
Ні долі, ні волі
у мене нема,
Зосталася тільки
надія одна:
Надія вернутись
ще раз на Вкраїну,
Поглянуть іще
раз на рідну країну,
Поглянуть іще
раз на синій Дніпро,-
Там жити, чи
вмерти, мені все одно.
Декламатор 2
Всі наші сльози
тугою палкою
Спадуть на
серце, серце запалає...
Нехай палає, не
дає спокою,
Поки душа терпіти
силу має.
Як же повстане -
їй не буде впину,
Заснути знов, як
перш вона не зможе,
Вона боротись
буде до загину:
Або загине, або
переможе.
Учитель:
Патріотка до мозку кісток, Леся все своє життя сповідала високу національну
ідею. Коли Михайло Павлик запропонував їй поміняти російське підданство на
австрійське, поетеса відповіла: «Я, звісно, не хочу бути підданою Росії, але в
такій же мірі не прагну стати підданою австрійської держави. Я б воліла бути
громадянкою незалежної самостійної України».
ІV ведучий: Неволя українського народу –
незагоїна рана в серці поетеси.
Горить моє серце, його запалила
Гаряча іскра
палкого жалю.
Чому ж я не
плачу?
Рясними сльозами
Чому я страшного
вогню не заллю?
Душа моя плаче, душа моя рветься
Та сльози не
ринуть потоком буйним,
Мені до очей не
надходять ті сльози
Бо сушить їх
туча вогнем запальним.
Хотіла б я вийти
у чистеє поле,
Припасти лицем
до сирої землі
І так заридати,
щоб зорі почули,
Щоб люди
вжахнулись на сльози мої.
Життя краяло
поетесу глибоко і дошкульно. Калинова сопілка ридала потоками сліз нестримних,
раптових, що рвались з глибини самого серця.
Ведуча
Нам потрібно
вчитись Лесиному терпінню, любові до людини, вміти допомагати тому, хто
страждає, чекає від нас милосердя І доброти.
Горить, палає на
світі вогонь Лесиних пісень, освітлює наші душі, робить їх чистішими,
добрішими, їли п'ючи живу воду із Лесиних джерел вчилося в неї життєвої мудрості,
гідності і правоти.
Учитель: Леся
Українка – це така багатогранна творча особистість, про яку М.Бажан сказав: «В
історії світової літератури важко знайти таке ім’я, яке дорівнювало б їй талантом,
мудрістю, проникливістю, значущістю». Видатні поети ніколи не полишають нас.
З’єднавши своє життя з мріями та стражданнями людей, із їхнім пориванням до
волі й щастя, вони крокують великою землею безсмертя. Будуть відходити віки,
будуть приходити віки…а вічне увійде у вічність, не так у бронзу чи мармур, як
в очі людські, в надії людей, бо допоки живе надія – живий і народ. То ж будемо
і ми вчитися терпінню, вірі, любові і надії у нашої неповторної Лесі.
Комментариев нет:
Отправить комментарий